Катерина Ханюкова: як українська танцівниця підкорила світовий балет
У великому інтервʼю героїня обкладинки та учасниця цьогорічного списку лідерів та лідерок Vogue Leaders Ukraine, балерина Катерина Ханюкова розповідає про міжнародну кар’єру, життя поза мистецтвом та відповідальність артиста перед країною та собою.
Перша солістка Англійського національного балету Катерина Ханюкова не хоче здаватися мʼякою. Або слабкою. Або вразливою. "Я дівчина з Дніпровського району, з лівого берега Києва, була нею і нею залишуся", – випалює Ханюкова під час нашої зустрічі в Лондоні. Попри успішну міжнародну карʼєру та бездоганну англійську, в тендітній жінці (160 см зросту) з бездонними й трохи сумними очима відчувається особливий, майже хуліганський свег, з яким навчилися навігувати світом діти 1990-х із панельних багатоповерхівок.
Катя танцює з п’яти років: каже, що присвятила цьому все життя. Виконувала головні ліричні партії на сцені Київського національного театру опери та балету: Кітрі у "Дон Кіхоті", Аврору у "Сплячій красуні", Джульєтту. Збирала премії в Лондоні, Сеулі та Києві. Здобувала державні нагороди (у січні цього року одержала Орден княгині Ольги за зміцнення культурних звʼязків між Україною та Великою Британією). З 2014-го вона виступає у складі Англійського національного балету – однієї з головних академічних інституцій Великої Британії та постачальника першокласної сучасної хореографії.
Ханюкова зростала в простій родині: її батьки були зовсім молодими, обоє – лікарі. Від батька вона перейняла міцний ментальний стрижень і життєве мотто "Плакати – контрпродуктивно". Першим у її житті стався народний танець: заняття в школі на Дарниці допомогли побудувати мʼязи, розвинули витривалість і сформували робочу етику майбутньої балерини. Разом із ними прийшли любов до культури та розуміння того, що логіка рухів йде від емоцій.
Катерина потрапила в балет завдяки сусідам по столичній плановій забудові ("Ніхто в родині не мав стосунку до мистецтва і так само не мав намірів мене його навчати"). В їхньому будинку жив кінорежисер Михайло Іллєнко – артистичний дебют майбутньої зірки відбувся в епізодичній ролі у його стрічці "Сьомий маршрут". Сцену знімали у модерністському павільйоні "Квіти України". Дружина режисера Світлана Андреєва, якій доручили пильнувати непосидючу дівчинку, запросила Катю на додаткові заняття з академічного танцю. Під її наглядом Ханюкова вступила до хореографічного училища, але з другої спроби.
"Я завжди була найменшою чи наймолодшою, – згадує Катя. – Спочатку мене не взяли, і я почувалася дуже розлюченою та рішучою". Врешті вона закінчила училище екстерном і випустилася разом із тим самим класом, до якого не потрапила в��ерше. Тоді вирішила: ні в чому і ні перед чим не здаватися. У памʼяті лишився один із конкурсів, де дівчинкою вона намагалася танцювати з травмованою ногою, – і рожевий хітон, укритий слідами сліз, змішаних із тушшю.
Зустріч із балетною педагогинею Аллою Лагодою танцівниця вважає одним із найбільших подарунків долі – Катя називає її Сенсей: "У ній я знайшла людину, яка вірить у мене більше, ніж я сама". У 2005-му Ханюкова перемогла на престижному міжнародному конкурсі імені Сержа Лифаря і за два роки приєдналася до трупи київського Національного театру опери та балету.
Завдяки Лагоді Ханюкова потрапила в поле зору її іншої випускниці, румунської балерини Аліни Кожокаро, тодішньої прими Англійського національного балету. У 2013 році, дорогою з гастролей, Катерина на день зупинилася в Лондоні. Відвідала клас із трупою, повернулася до Києва і вже за два тижні, у грудні, отримала запрошення доєднатися до англійської компанії.
"Я нічого не відповідала впродовж місяця", – розповідає Катя. Зрештою, завдяки наполегливості британського театрального істеблішменту вона опинилася в Лондоні. Вперше виступила з новою компанією посеред танцювального сезону – виконувала на мадридській сцені партію Одаліски в балеті "Корсар". "Я ніколи не уникала маленьких ролей, – зауважує вона. – Мені просто дуже подобається танцювати".
Європейська публіка зустріла українську балерину з любовʼю та захопленням. "Велика Британія стала для мене другою домівкою, – ділиться Ханюкова. – Ці люди пройшли зі мною все й особливо проявили себе під час повномасштабної війни. Ті, хто був моєю публікою через те, як Катя танцює, лишилися зі мною через те, яка Катя людина".
У складі трупи Англійського національного балету Ханюкова виконала свої найвизначніші партії: Жизель, Медору й Манон у класичному репертуарі та Фріду. Остання – роль мексиканської художниці в трагічному любовному дуеті з революційним митцем Дієго Ріверою. Постановниця балету Аннабель Лопез-Очоа ототожнює образ Фріди Кало з метеликом – наприкінці вистави Рівера пришпілює свою кохану до стінки бокса, зведеного в центрі сцени. Двері конструкції зачиняються, артистка лишається в повній темряві, одна. "У мене легка клаустрофобія, у фіналі виступу я повністю виснажена, – зізнається Ханюкова. – Але якщо я чогось боюся, то буду йти назустріч цьому страху до кінця".
У середині травня Катя Ханюкова виступала на Даунінг-стріт, 10. Разом із премʼєром Англійського національного балету Айтором Аррієтою виконувала хореографію Крістофера Вілдона. "Я робила розминку в кімнаті, де снідав Черчилль", – не приховує захоплення балерина. У медіа з тієї події є фото Ханюкової поруч із дружиною тодішнього очільника Великої Британії леді Вікторією Стармер та першою леді України Оленою Зеленською. Про це вона мені не каже.
За два дні по тому ми знімаємо світлини до матеріалу Vogue Ukraine Leaders на сході Лондона. Дирекція Англійського національного балету впустила нас до нової будівлі в джентрифікованому районі Лімут. Але із суворим регламентом: через репетиційний графік трупи на знімання нам відведено лише пʼять годин. Фотографка Юлія Горбаченко, яка ��ародилася на Чернігівщині і живе та працює у Нью-Йорку, прилетіла з Америки. Поруч із нею лондонська стилістка Джессіка Джерарді поралася біля рейлів з одягом. Разом із сет-дизайнеркою Грейс вони облаштовували кінематографічні мізансцени, рухали обладнання та вкладали балерину в живописні пози перед дзеркалом – усе це з карколомною швидкістю. Катя майже нічого не коментувала, але уважно стежила за процесом. У перервах між кадрами розминалася. Перевʼязувала натруджені ступні. Змахувала ногою в повітря.
Вона каже, що вимоглива до інших саме через те, що гранично вимоглива до себе. У відповідь на запитання про нагороди, карʼєрні призначення та творчі перемоги лише знизує плечима: "У мене ніколи не було ані бажання, ані необхідності все це як слід відрефлексувати". Десь на третій годині розмови балерина зізнається, що працює над тим, щоб сповільнитися і віднайти в собі відчуття фокусу й балансу. Каже, що не вміє кататися на велосипеді: "Велосипед – це метафора того, чого я сама собі не даю".
Ханюкова переконана, що бути балериною – це зобовʼязання довжиною в життя. Вона відверто говорить про високу ціну, яку доводиться за нього платити. У 2018 році під час туру в Японії, вона втратила бабусю – повідомлення про це отримала за кілька годин до виступу. Невдале приземлення призвело до розриву звʼязок та перелому кістки поштовхової ноги. Балерину винесли зі сцени на руках – на девʼять місяців вона вибула з гри. "Я була настільки не готова визнати травму, що відмовилась від милиць та сторонньої допомоги – намагалася йти з переломом".
Коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну, Ханюкова перебувала на гастролях у Чикаго: танцювала Жизель у редакції британця Акрама Хана. Отримала повідомлення від матері: "летять винищувачі". Батьки балерини лишилися в Києві. У перші дні вона боялася засинати – щоб не пропустити щось важливе. Цей стан керує нею досі – їй страшно бути безпомічною.
Тепер удома в Києві Ханюкова буває частіше, ніж до війни. До прифронтового Харкова вона вперше приїхала на Різдво 2025 року. Разом із колегами виконувала дуети з "Корсара" та "Дон Кіхота" в підвальному приміщенні Харківської опери. Вона згадує теплу місцеву публіку: "Я закохалась у це місто. Важливо підтримувати людей всіма доступними способами – та своєю присутністю".
Цього року артистка започаткувала власну фундацію. "Нашим завданням є підтримка всіх напрямів дитячої творчості та мистецької освіти – я навмисно не хочу обмежуватися балетом", – розповідає Ханюкова. Зараз команда фундації розробляє стипендіальну програму, яка надаватиме обдарованим дітям у прифронтових зонах можливість долучитися до мистецтва. "Якщо я можу змінити траєкторію життя однієї дитини – це щастя".
Готуючи цей матеріал до друку, очікую, що Ханюкова попросить прибрати фото з великим планом її зболених ніг. Під час нашої розмови вона розповідає, що роки виснажливих фізичних навантажень і хронічні "затанцьовані" травми деформували її ступні: довгий час Катя не дозволяла собі носити відкрите взуття. Цю історію вона завершує фірмовим панчлайном: "Коли покінчу з танцем, нарешті зроблю операцію – хочу мати змогу взувати підбори".
Про життя після балету Катя розмірковує з великим ентузіазмом: "Людям часто страшно перерізати пуповину, бо вони не розуміють, хто вони поза балетом і чим ще можуть займатися". Натомість у жінки зі сталевим характером та залізобетонною дисципліною є не тільки план Б, а й програма на ще одне повноцінне життя: "Я обирала балет як спосіб втечі від реальності. Мій наступний план – це усвідомлений спосіб бігти їй назустріч". Рік тому Ханюкова вступила на магістерську програму лондонського King’s College, де зараз працює над дисертацією – вивчає стратегічні дослідження на перетині національної безпеки, культури та геополітики: "Мене цікавить мʼяка сила як елемент національної безпеки".
Торік балерина танцювала в постановці Body & Soul канадської хореографки Крістал Пайт у лондонському театрі Sadler’s Wells. "Це вистава про конфлікт, внутрішній і зовнішній. Під час її підготовки Пайт сформулювала головну думку вистави: "У боротьбі ми всі разом, але горе та втрату кожен переживає наодинці". Я відчула це під час студійного прогону: вперше мені надали місце та час для жалоби. Не просто дозвіл, а завдання: зараз ти можеш відчути все, що хочеш відчути". Питаю, за чим саме сумує артистка. "Я відчуваю глибинний сум через те, скільки гідних людей поклали життя за нашу країну. Скільки цивільних було вбито, закатовано. Скільки дітей загинули чи втратили батьків. Під час війни моє серце розбилось мільйон разів".
Наостанок ми говоримо про майбутнє. Про сімʼю: балерина хоче мати двох дітей. Про побут: трояндовий сад, кішку, собаку та курчат. Вона ніколи не була в горах і планує це виправити. Про яку балетну партію все ще мріє Катерина Ханюкова? "Я хочу станцювати "Даму з камеліями" у постановці Джона Ноймаєра, якщо буде така можливість", – відповідає артистка. Романтична трагедія за мотивами роману Олександра Дюма-сина – це історія жертовності, вразливості та вірності собі попри зраду. "Не вистачає лише велосипеда", – жартую я. "Колись я обовʼязково навчуся кататися, – миттєво парирує Ханюкова. – І надішлю тобі відео".
Придбати третє друковане число Vogue Ukraine Leaders можна на shop.vogue.ua.
Текст: Веня Брикалін
Фото: Yulia Gorbachenko @R3 MGMT
Стиль: Jessica Gerardi
Зачіски: Daniel Martin з використанням продуктів Hair by Sam McKnight
Макіяж: Sandra Cooke з використанням продуктів Violette_FR
Сет-дизайн: Grace Snellock
Продюсерки: Mariia Nikolaienko, Sonia Jackman, Amy Lambert
Продакшн: KO Collective
Асистенти фотографки: Federico Covarelli, Sam Sorabjee
Асистентка стилістки: Ines Da Silva Mato
Асистент сет-дизайнерки: Jack Davey
Моделі: Kateryna Khaniukova, Miguel Angel Maidana, Thiago Silva
