Євген Нищук – про "Одіссею", самоіронію та близькість між акторами й глядачем
Директор столичного театру Франка Євген Нищук разом із колективом формує новий культурний контекст, у якому класичні міфи й сучасні тексти допомагають осмислити воєнне сьогодення. Саме тут 31 серпня відбудеться головна подія цього літа — Vogue Ukraine Leaders Gala. Урочистий вечір буде присвячений виходу третього друкованого видання Vogue Ukraine Leaders 2026 і вшанує рушіїв позитивних змін, що закладають підвалини сильного майбутнього країни, — професіоналів креативної індустрії, візіонерів, громадських діячів, правозахисників і дипломатів.
"Мені хочеться, щоб театр був внутрішньою потребою. Щоб, зустрівшись в офісі в понеділок, люди обговорювали за кавою прем'єри, а пропустити нову виставу Уривського, Петросяна чи інших режисерів означало б опинитися поза контекстом", – міркує Євген Нищук. Директорові Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка 52 роки, в нього густе хвилясте волосся, голлівудська усмішка й ідеальна постава. Майже весь його час займає адміністративна робота, але він зізнається, що досі залюблений в акторство.
У 2015 році Нищук доєднався до трупи як актор, втіливши на сцені чи не найвідомішу свою роль – травмованого війною автомеханіка Роберта в інсценізації ремарківських "Трьох товаришів". З 2016-го до 2019-го поєднував службу в театрі з посадою міністра культури України. Сьогодні Нищука можна побачити у класичних виставах "Три товариші", "Моменти кохання", "Украдене щастя" та у сміливих нових роботах. Події трагікомедії "Троянство" – нещодавньої прем’єри Давида Петросяна – розгортаються в наші дні довкола постановки "Енеїди", яку готує команда вигаданого колективу.
Столична театральна тусовка іронічно називає цей спектакль "виставою про Нищука": очільник франківців виконує роль карикатурного продюсера на ім'я Євген. Він блокує новації драматурга та патетично спрямовує команду на шлях "патріотичного переосмислення української класики". "Я відкритий до експериментів і люблю іронію, – пояснює Нищук. – Вона допомагає зберігати здоровий глузд".
До сьогодення звертається й нова робота зіркового режисера Івана Уривського "Одіссея-Меотида", прем'єрні покази якої пройдуть 27 і 28 серпня. Вона створена у співпраці з першим корпусом Національної гвардії "Азов" – це перша вистава Уривського, у якій він прямо говорить про російсько-українську війну. Франківці постійно підтримують "Азов", ініціюючи збори для полку. Торік на спільному з журналом Forbes аукціоні два приватні покази "Конотопської відьми" для бізнесів принесли мільйон доларів на підтримку "Азову".
У виставі "Одіссея-Меотида" режисер зводить в одній сценічній реальності класичну гомерівську історію повернення ветерана Троянської війни Одіссея додому, на Ітаку, із живим досвідом сучасної війни: у сюжет вплетені реальні історії оборонців Маріуполя, що пройшли облогу "Азовсталі". "На жаль, у нашій історії багато трагічних і водночас героїчних сторінок, вартих світового міфотворення", – ділиться міркуваннями Нищук. Він переконаний: у театрі війна має поставати не лише в документальних свідченнях, а й у міфі, що допомагає осмислити пережите.
"У нашій історії багато трагічних і водночас героїчних сторінок, вартих світового міфотворення"
"Усім відома історія 300 спартанців – а у нас були 300 крутян: студенти, які вийшли проти більшовицької армії Муравйова. 27 юнаків розстріляли в лісі – вони загинули разом, один із них співав "Слава Україні". Про таке варто розповідати зі сцени". Він має на увазі один із найтрагічніших епізодів української історії – бій на залізничній станції Крути на території сучасної Чернігівської області 29 січня 1918 року, коли близько 520 українських вояків і студентів протистояли чотиритисячному загарбницькому підрозділу більшовиків.
Най��чікуваніша вистава осені – "Кассандра", над якою працює зірка сучасного польського театру Гжегож Яжина. Її створено у співпраці театру Франка, драматичного театру імені Лесі Українки та громадської організації "СКЕНА". У постановці режисер вибудовує історію на перетині давньогрецького міфу про троянську царівну-пророчицю, однойменної пʼєси Лесі Українки та свідчень жінок про життя у воєнній Україні. П’єса створюється просто на сцені – під час репетицій і живих розмов з акторами театрів Івана Франка та Лесі Українки: Віталієм Ажновим, Акмалом Гурезовим, Ольгою Голдис, Тетяною Міхіною та іншими. Досвід українських жінок стає точкою відліку для переосмислення міфу про Кассандру, чиї пророцтва про наближення катастрофи залишилися непочутими. Події розгортаються в античності та в наші дні. Ці два світи поєднує Касс (її грає Наталія Кобізька) – жінка, яка одного дня втрачає пам’ять.
"Кассандра" – один із багатьох міжнародних проєктів Театру Франка в новому сезоні. Трупа готує виставу "Амадока" за романом Софії Андрухович у постановці французького режисера Жюля Одрі: київська прем’єра відбудеться у грудні, а згодом її покажуть у Парижі. "Перехресні стежки" Івана Уривського вирушать до Варшави, а Давид Петросян поставить у драматичному театрі Клайпеди шекспірівського "Коріолана".
"Для театру це спосіб привернути до українських тем більше міжнародної уваги", – каже Нищук. Напередодні інтерв’ю він повернувся з Авіньйонського фестивалю, де команда вперше презентувала "Амадоку".
Національний театр Франка – не лише найзірковіша сцена країни, а й одна з найпродуктивніших у благодійних зборах. Торішні американські гастролі "Конотопської відьми" зібрали понад два мільйони гривень для Збройних Сил. З 2022 до 2024 року Євген Нищук служив в аеророзвідці на Миколаївському напрямку, а також на Чернігівщині та Сумщині – і каже, що коли йдеться про підтримку армії, відчуває особисту відповідальність перед побратимами. "Я зсередини знаю, через що проходять захисники. Це неспівмірно з дискусіями про те, чи має мистецтво говорити про війну і як саме. Має, бо ми зараз переживаємо один із найжорстокіших епізодів нашої боротьби. Мистецтво не може бути відірваним від реальності. Водночас у театрі ми відчуваємо межу, за якою починається кон’юнктура".
За два роки на директорській посаді Нищук залучив до розвитку театру партнерів – модне архітектурне бюро "Форма", яке розробило новий дизайн фоє, та Sense Bank, який допоміг із ремонтом будівлі, зокрема з оновленням акторських гримерних. У театрі відкрили нову "Сцену під химерами", облаштовану в колишньому декораційному цеху, спортивно-реабілітаційний зал і балетний клас.
"Навіть коли театр не про війну, він усе одно про війну. Хтось теж пережив десять годин тривоги, теж не спав через обстріл, а потім вийшов на сцену"
Ці можливості з’явилися ще й завдяки касовому успіху вистав франківців, зокрема театрального блокбастера "Конотопської відьми". У листопаді 2024-го вона вперше поїхала до Кракова, а відтоді побувала в 43 європейських містах, на гастролях у США та Канаді. Міжнародним гітом стала постановка "Калігули". Торік вистава взяла участь в Авіньйонському фестивалі, згодом стала одним із найобговорюваніших проєктів Дублінського театрального фестивалю, а цієї весни зібрала вісім аншлагів у Парижі, Берліні, Відні, Вроцлаві та Варшаві. Сьогодні франківці роблять ставку на "Макбета" Уривського – вже на початку наступного року його покажуть на шекспірівському фестивалі у польському Гданську.
Говорячи про "Калігулу", Нищук особливо тішиться успіхами молодих акторів, які дедалі впевненіше заявляють про себе поза межами Театру Франка – на міжнародній сцені та в незалежних проєктах. Виконавець титульної ролі Олександр Рудинський цього літа знімається в Австралії в екранізації культового фантастичного аніме "Ґандам" для Netflix, а його колега Віталій Ажнов у травні презентував у Києві поетичне шоу "Сам", яке пройшло з аншлагами.
Київський показ "Калігули", що триває всього годину двадцять хвилин, нерідко тричі переривається повітряною тривогою – артистам складно витримувати це психоемоційно. "Навіть коли театр не про війну, він усе одно про війну, – зауважує Нищук. – Актори живуть тут і зараз – як усі інші люди. Хтось теж пережив десять годин тривоги, теж не спав через обстріл, а потім вийшов на сцену. У цьому є особлива близькість між виконавцем і глядачем – і тому сьогодні нам так потрібен театр".
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Polina Grebenik
Стиль: Yuliia Ostapchuk
Зачіски та грумінг: Daria Zhadan
Продюсерка: Mariia Nikolaienko
Освітлення: Mykola Zakrevskyi
